In the goal role

Футбол — битва інтелектів, а не м’язів; баси в електронній музиці допомагають розслабитись і помедитувати. Не очікувано? Для мене — точно, але якщо практикувати нову філософію футболу я не буду, то під нову для себе музику завершую обробку цього інтерв’ю. Джерело цих несподіванок — Олександр Мамуня, партнер Mamunya IP, який розповів про повернення до футболу та про музику, яка допомагає відновити гармонію.

З чого починалось захоплення футболом?

Мій футбол почався з дитинства, коли я потрапив до дитячої футбольної школи «Динамо» (Київ). Після того, як я випав з її основного складу, я пішов до іншого футбольного клубу, але це вже не було серйозним спортом, і пристрасть до футболу тимчасово минула. Я не займався футболом тривалий час і відносно прохолодно ставився до нього, бо відчував певне розчарування після значного часу, проведеного в тренуваннях. Друга хвиля серйозного захоплення футболом почалась тоді, коли почав грати мій син. Саме в цей час я дуже багато дізнався про гру і моє уявлення про футбол перевернулось саме через людей, з якими познайомився завдяки хобі сина.

Ваш син теж пішов до динамівської школи?

Ні, він грає за «Шахтар».

Це його особистий вибір чи більше ваш і пов’язаний з певним розчаруванням у дитинстві?

Насправді питання не про бренд, він тренувався у «Динамо», але ми покинули клуб. У дитячому спорті вкрай важливо мати правильного педагога. Наставником необов’язково має бути видатний спортсмен у минулому. Ми рухались за тими тренерами, які подобалися сину, які сповідують певну філософію гри.

Завдяки цьому мій син з самого початку розглядає футбол не як спорт, а як захопливу гру. Дітям краще сприймати футбол як гру хитріших і розумніших, а не як важкий спорт атлетів. Зараз я сам розглядаю футбол як командну гру, де перемагає той, хто розумніший та більш організований, але, на жаль, в Україні цю гру мало хто так позиціонує, особливо в професійній спільноті футболістів. Ніколи український тренер не скаже, що ми програли тому, що були менш розумними або що тренер іншої команди виявився хитрішим, — ніколи ми такі коментарі після гри не почуємо. Натомість чуємо: недобігли, недотерпіли, недоборолись, не було достатньо мотивації і бажання, фарту… А що забракло розуму чи хитрості — нам ніхто не скаже.

Інтелектуальність гри ніхто не бере в розрахунок, а вміння і навички вчасно приймати рішення потрібно розвивати з самого дитинства, і саме цим відрізняються українські гравці від іспанських, наприклад.

Чому у нас діти, які тренуються і досягають значних успіхів в десятирічному віці, дограють до 18 років і припиняють розвиватись? Насправді не припиняють, просто їм в дитинстві задають дуже обмежений вектор розвитку.

Якщо експлуатувати антропометрію, фізіологію та природні дані, то це колись має закінчитись — завжди знайдеться хтось вищий, швидший і сильніший. А ось знайти когось розумнішого — це трапляється рідко. Бо мало хто в нашому спорті, особливо у футболі, розвиває інтелект по-справжньому.

На вашу гру вплинула ця філософія?

Так, дивлячись на сина, почав грати по-іншому. Мій син — невеликий хлопець і за віком найменший у команді (інші хлопці старші на рік-півтора), але винятково завдяки розумінню гри він грає в команді на рівних, успішно конкуруючи з вищими та старшими за нього гравцями.

На якій позиції грає?

Він півзахисник, гравець центра поля — там найбільша щільність гри, багато гравців і необхідно швидко приймати рішення, що робити з м’ячем, ще до того, як він до тебе потрапив. На цій позиції «скануєш» простір навколо, думаєш щосекунди і рухаєшся так само, не відключаючи голову: віддав м’яч — запропонуй себе знову — допоможи партнеру не втратити м’яча.

Футбольний гравець — це філософія, бо не м’яч переходить від гравця до іншого, а передається потік інформації, футбол не стільки про гру із м’ячем, але про складну організацію гри без нього. Та команда краща, яка краще і швидше зчитує інформаційний потік. Тут потрібно тестувати гравців на швидкість обробки інформації (за кордоном це роблять), бо команда грає настільки швидко, наскільки швидко думає останній гравець на лаві запасних.

Яким чином вам вдається збиратися на тренування разом із командою?

Коли я працював в інших компаніях, «Василь Кісіль і Партнери», Aequo, там було багато юристів, але ми все одно не могли зібрати постійну команду з тих, хто вміє і хоче грати у футбол. Мені б хотілося збиратися зі своїми колегами з Mamunya IP, але ми ще менші за розміром, тому ще важче знайти необхідну кількість гравців для тренування.

Тож я регулярно граю з друзями, які не є юристами. Так, це конкретний день тижня, пізно ввечері, у залі — щоб не залежати від погодних умов. Серед друзів також намагаюсь поширювати філософію інтелектуальної гри, намагаюсь змінювати дорослих уже людей власним прикладом.

За кого вболіваєте, крім команди сина?

Уболіваю за тих, хто розділяє філософію футболу, про яку йшлося вище, а чи сповідує її команда, можна побачити за малюнком гри. Наразі можу згадати чотири клубні команди у світі — «Барселона», «Манчестер Сіті», «Баварія» (Мюнхен), «Аякс» (Амстердам). Насправді не так уже й багато яскравих і безкомпромісних послідовників цієї філософії.

Чим схожий футбол та юридична практика?

Футбол — це непогана нагода потренувати комбінацію інтелекту, швидкого прийняття рішень з підтриманням ­фізичної форми. Тобто комбінація голови та тіла, які мають гармонійно взаємодіяти. А ще один важливий для юрбізу ефект — це командність футболу: які б не були твої партнери, ти повинен усвідомити, що твій успіх залежить від усіх і кожного. А насправді серйозних результатів у житті можна досягти лише в команді. Саме тому я радий, що мій син займається футболом з дитинства, бо не всі люди схильні до роботи в команді і не всі вміють у ній працювати. Футбол виховує і постійно нагадує, що треба поважати інших людей і потрібно їм довіряти, інакше не слід бути з ними в команді. Інакше це не твоя команда.

Ваш фаворит на Євро-2020?

Збірна України! Мені насправді подобається підхід до гри Андрія Шевченка як тренера і картинка гринашої збірної. Можливо, не все, але в якійсь частині це та філософія, яку я поділяю. Шевченко тривалий час грав у «Мілані» та «Челсі» і напевно знається на європейському розумінні футболу, чого вкрай не вистачає нашим тренерам.

Щодо вашого іншого хобі — музики. Як гадаєте, чи є зв’язок між тим, що люди, які захищають інтелектуальну власність, її ж і творять?

Думаю, це не пов’язані речі і будь-яка людина може займатись музикою. Я в музичному плані, на відміну від футболу, розвиваюсь дещо своєрідно, для мене це більше елемент субкультури, аніж музики як такої.

Мені до вподобиелектронна музика, захоплення якою починалось ще з часів її зародження.

Яку саме музику слухаєте?

З електронної мені подобається транс. Наприклад, з відомих продюсерів, це Armin van Buuren — його, думаю, багато хто знає, до речі, він до Києва приїжджав декілька разів. З менш популярного — Goa та Psy trance — вони медитативні і є не зовсім музикою в класичному розумінні.

Мене особисто розслабляє ця музика завдяки ритму і глибоким басам, вібраціям. Чудово, коли можна їхати в машині, увімкнути досить потужно таку музику і відключити думки.

Ще подобається breakbeat (ламаний біт), drum and bass та jungle, тобто такі напрями електронної музики, яка має специфічний ритм, але також пов’язана з вібраціями. У мене є таке уявлення, що все життя — це вібрації, не було б вібрації, не було б матерії і життя.

В якийсь момент я вирішив спробувати зводити ці ритми, як це роблять діджеї. Це спосіб виразити себе, реалізувати, показати, що тобі подобається, поділитися власною енергією і отримати зворотний зв’язок та позитивну енергію від інших людей.

Мені важливо грати на публіку, яка готова сприйняти цю музику, бо показати іншим ту музику, яка тобі подобається, — дуже відверта річ, ти відкриваєш себе і стаєш дуже вразливим.

А як зазвичай зводите треки?

Зводити треки не складно, зараз стільки технічних засобів, що навіть з не дуже розвиненим музичним слухом можна це зробити.

У мене є dj-контролер, тобто пристрій, який імітує програвач платівок, — їх можна крутити вперед-назад, як справжню платівку, і отримувати звуки, ніби під рукою вона справжня. А самі треки завантажені в цифровому вигляді на комп’ютері. Тут є елемент олдскульного механічного зведення і це вже як певний ритуал, бо зараз багато засобів, які дозволяють такого не робити і отримувати безупинний потік музики.

Коли є жива людина, яка обирає на свій смак порядок треків, відчуває зворотний зв’язок від публіки, це приносить додаткове задоволення. Особливо, коли публіка — твої знайомі чи ті, хто поділяє смаки щодо музики.

Як відбуваються ваші виступи?

Ми беремо велику потужну акустичну колонку, контро­лер і з друзями виїжджаємо в ліс або на берег водойми — річки чи озера (одного разу навіть на березі моря) — місцини, де небагато людей. Робимо звук на повну — над головою зоряне небо і вдячні слухачі, які отримують задоволення. Головне — це атмосфера і однодумці, які поділяють твої смаки.

Ukrainian jurist