Гегемон «пріоритету»
Чи є Антимонопольний комітет України (АМКУ) ефективним органом у контексті припинення порушень у вигляді недобросовісної конкуренції? Навряд на це запитання можна дати впевнену ствердну відповідь. Чинний закон передбачає, що АМКУ, зокрема, може припинити використання чужої торговельної марки, копіювання зовнішнього вигляду товару чи розповсюдження протиправної порівняльної реклами. Цей механізм мав би бути значно ефективнішим за судові спори, однак на практиці це не так.
Відсутність чітких строків розгляду справ про припинення недобросовісної конкуренції, можливість зупинення розгляду справ АМКУ до розгляду «іншим державним органом пов’язаного з нею іншого питання», відсутність чіткого врегулювання щодо прав осіб, які беруть участь у справах, можливість перегляду самим АМКУ своїх же рішень тощо на практиці призводять до того, що суб’єкти, чиї права інтелектуальної власності в процесі конкуренції порушуються, воліють краще припиняти порушення в судовому порядку, ніж шукати правди в АМКУ.
Замість того щоб виправити ситуацію та зробити АМКУ ефективним інструментом у боротьбі з проявами недобросовісної конкуренції, законодавець діє так, щоб правовласники навіть і не думали припиняти незаконне використання власної торговельної марки, звертаючись до АМКУ.
Так, багато питань викликає нещодавно поданий законопроєкт № 5431 від 27 квітня 2021 року, яким пропонується надати органам АМКУ право не розпочинати розгляд справи за заявами суб’єктів господарювання, якщо зазначені в заяві ознаки порушення не відповідають встановленим АМКУ пріоритетам його діяльності. Якщо раніше АМКУ і так часто зволікав з розслідуванням справ щодо захисту від недобросовісної конкуренції за заявами суб’єктів (чи то в заяві недостатньо обґрунтовано ознаки порушення, чи то з сумнівних підстав потрібно зупинити розгляд уже порушеної справи), то прийняття вказаної норми дасть можливість АМКУ цілком законно відмовляти в розслідуванні справ у сфері захисту від недобросовісної конкуренції, посилаючись на інші пріоритети.
Причому законодавець у вказаному проєкті закону навіть не пропонує визначити, чим саме має керуватись АМКУ під час встановлення пріоритетів своєї діяльності, як часто їх змінювати тощо.
Шкода, що на практиці така норма може штучно поставити в неконкурентне становище одних учасників ринку, коли АМКУ зможе відмовляти їм у розслідуванні справ у сфері захисту від недобросовісної конкуренції, посилаючись на «непріоритетність» питання, і надавати преференції іншим, розглядаючи їх «дійсно пріоритетні» справи.