Суспільне надбання як запорука вільного використання твору
У січні 2021 року сталася знакова подія — каталог-резоне Макса Бекманна, що налічує 843 творів (картини художника з 1899 по 1950 рік, численні малюнки і декілька скульптур), став доступний на спеціальному сайті https://www.beckmann-gemaelde. org, створеному під керівництвом Гамбурзької картинної галереї. Поява першого онлайн-каталогу у 2021 році обумовлена тим, що через 70 років після смерті художника (Бекманн помер 27 грудня 1950 року) його твори перестали бути об’єктом авторського права і перейшли до категорії суспільного надбання.
Використання популярних творів мистецтва та дозвіл автора
Про існування суспільного надбання чув майже кожен. Загалом до суспільного надбання належить та частина інтелектуальної спадщини людства, вільний доступ до якої мають усі члени суспільства і на яку не поширюється правова охорона, передбачена авторським правом.
Чимало дизайнерів зі світовим ім’ям часто звертаються до відомих та популярних шедеврів. Твори мистецтва стають трендом та використовуються у колекціях дизайнерів по всьому світі. Наприклад, Dolce & Gabbana та Alexander McQueen у своїх колекціях звертаються до епохи Відродження, колекції Yves Sent Laurent збагачені чудовими принтами за мотивами картин Піта Мондріана, вишукані прикраси колекцій Frey Wille створені за мотивами робіт Клода Моне, Густава Клімта та Альфонса Мухи. Зображення творів мистецтва часто прикрашають і одяг українських дизайнерів. Згадаймо, принаймні, останню колекцію комбінезонів бренду «Overall» Анастасії Браткової у колаборації з сучасними українськими художниками, що вмить завоювала популярність у вибагливого споживача.
З появою інтернету та початком суцільної діджиталізації, зокрема й творів мистецтва, може скластися помилкова думка про те, що класичні та популярні твори живопису, скульптури, фотографії тощо належать усім і що їх безперешкодно та без виплати відповідної авторської винагороди можна використовувати, особливо коли такі твори (їх зображення) знаходяться у вільному доступі онлайн.
Однак популярність твору і його присутність онлайн не означає, що твір перебуває у суспільному надбанні та його можна вільно й безкоштовно використовувати. У картин, скульптур, фотографій, персонажів мультфільмів є свій автор — фізична особа, яка своєю творчою працею створила твір і через це набула відповідних немайнових (право на ім’я, псевдонім, право на недоторканність твору, збереження його цілісності) та майнових авторських прав (право на використання твору та виключне право на дозвіл або заборону використання твору іншими особами).
Щоб використовувати чужу творчість, необхідно придбати у автора виключні майнові авторські права або взяти ліцензію (тимчасовий дозвіл) на використання твору. Згодом автор може продати свої майнові авторські права, наприклад, дизайнерській студії або будинку мод, музею, кіностудії або видавництву.
Після смерті автора його майнові авторські права здебільшого переходять до спадкоємців, і ліцензію на використання творів померлого автора потрібно здобувати у них. А ще через кілька десятків років твір стає суспільним надбанням і може вільно використовуватися усіма охочими.
Термін дії авторських прав та перехід у категорію суспільного надбання
Призначенням суспільного надбання (англ. — public domain) є забезпечення вільного обміну знаннями, коли суспільство має можливість використовувати результати інтелектуальної діяльності, що перебувають у вільному доступі, зокрема й для створення нових об’єктів. Зрештою, суспільне надбання приносить і економічну користь: нові бізнес-моделі можуть бути створені на основі творів, не забезпечених охороною (наприклад, Google Books). Відтак суспільне надбання відіграє центральну роль у освіті, науці, культурній спадщині і дозволяє країнам активізувати творчу, освітню та інноваційну діяльність шляхом забезпечення доступу до інформації, знань та культурної спадщини.
За загальним правилом виключне майнове авторське право на твір діє упродовж усього життя автора і 70 років після його смерті, починаючи з 1 січня року, наступного за роком смерті автора. Після припинення дії виключного права, тобто якщо після смерті автора минуло 70 років, як згадувалося вище, твір мистецтва, як оприлюднений, так і не оприлюднений, переходить у категорію суспільного надбання. Це означає, що даний твір може вільно використовуватися будь-якою особою без чийогось дозволу і без виплати авторської винагороди. При цьому не повинні порушуватися особисті немайнові права автора, тобто не повинно присвоюватися авторство на твір, спотворюватися ім’я автора, не повинна порушуватися цілісність твору.
Так, наприклад, стосовно картини Олександра Мурашка, яка зберігається в Національному художньому музеї України в Києві, термін дії авторського майнового права на твір закінчився. Відтак, з огляду на правову природу суспільного надбання, ніхто, зокрема й музей, не володіє виключним правом дозволяти або забороняти фотографування, відтворення та розповсюдження репродукцій цього твору. Музей, насамперед, є власником (зберігачем) матеріального носія твору— самої картини, гравюри, скульптури тощо, котрий відповідає за охорону, зберігання та використання музейних предметів. На цьому повноваження музею мають бути вичерпані.
У цьому контексті варто згадати, що відповідно до українського законодавства авторське право і право власності на матеріальний об’єкт, в якому втілено твір, не залежать одне від одного; відчуження матеріального об’єкта, в якому втілено твір, не означає відчуження авторського права, і навпаки (ч. 1 ст. 12 Закону України «Про авторське право і суміжні права»). Наприклад, особа, придбавши картину, скульптуру тощо, стає їхнім власником, проте не набуває авторських прав на такі твори, якщо це не було передбачено відповідним договором між автором-продавцем та покупцем твору мистецтва. У такому випадку саме автор надаватиме дозвіл на відтворення твору, його копіювання, репродукцію тощо.
З цього вбачається, що будь-хто за власним бажанням може вільно, без необхідності отримання якихось дозволів, використовувати твір, що перейшов у категорію суспільного надбання, оригінал якого зберігається в музеї, чи буде то виготовлення нової колекції одягу з принтами відомої картини або виробництво керамічних виробів, іншої сувенірної продукції тощо.
Авторське право та музейне застереження
Водночас в Україні на підзаконному рівні закріплене положення, за яким виготовлення образотворчої, друкованої, сувенірної продукції з використанням зображень музейних предметів здійснюється відповідно до вимог законодавства у сфері авторського права та з письмового дозволу музеїв, у яких вони зберігаються (п. 46 Положення про Музейний фонд України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 липня 2000 року № 1147). За цією нормою видається, що навіть якщо твір вже не охороняється авторським правом та знаходиться у суспільному надбанні, а отже може вільно використовуватися усіма охочими, останні зобов’язані отримувати письмовий дозвіл музею на таке використання. На наш погляд, таке «музейне застереження» є перебільшенням, оскільки, безумовно, після закінчення терміну дії авторського права на твір та з переходом у категорію суспільного надбання твір стає вільним для використання іншими особами. Принагідно треба зазначити, що, крім згаданого музейного застереження, в українському законодавстві немає жодного документа, який регламентував би права та обов’язки, а також порядок і умови надання музеями дозволу на відтворення предметів, що зберігаються в їхніх колекціях, санкції за неотримання письмового дозволу музею.