The right to a work

Цифрова трансформація протягом тривалого часу є наскрізною темою політики прогресивних країн. І це недивно. За даними американського інвестиційного банку «Меррілл Лінч», загальна сума виручки від застосування ключових технологій у 2018 році становила 8,1 млрд доларів, а до 2025 року зросте до 48,4 млрд доларів.

Нині світовим трендом прогресивних країн є стимулювання ІТ­ галузі. Деякі країни, зокрема Франція, Індія, Ізраїль, Велика Британія та Бельгія, надають грошові дотації бізнесу у сфері ІТ, інші — Росія, В’єтнам — звільняють від сплати податків. А, до прикладу, Ірландія та Угорщина застосовують обидва варіанти стимулювання. Натомість в Україні запроваджено спеціальний правовий режим для IT ­індустрії — «Дія. City». Він почав діяти 14 серпня 2021 року, з набуттям чинності Закону України «Про стимулювання розвитку цифрової економіки в Україні» № 1667­ІХ від 15 липня 2021 року (Закон про «Дія. City»).

Зазначеним законом не лише передбачено спеціальні умови оподаткування ІТ ­галузі, а й усунуто давню українську «творчу» колізію у сфері інтелектуальної власності.

Як відомо, багато років поспіль Цивільний кодекс (ЦК) України та Закон України «Про авторське право і суміжні права» (Закон) по­різному регулювали питання належності майнових авторських прав на службові твори. Зокрема, за статтею 429 ЦК України майнові права інтелектуальної власності на службовий твір належали працівникові, який створив твір, та юридичній або фізичній особі, де або в якої він працює, спільно, якщо інше не встановлено договором або законодавством. Аналогічну позицію було висловлено Верховним Судом України у пункті 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 4 червня 2010 року № 5 «Про застосування судами норм законодавства у справах про захист авторського права і суміжних прав». Зокрема, Пленум Верховного Суду України зазначив таке: якщо в трудовому або цивільно­правовому договорі між працівником і роботодавцем (юридичною або фізичною особою, де або в якої він працює) не передбаченого іншого порядку здійснення майнових прав на створений об’єкт, то вони мають спільні права як на отримання свідоцтва про реєстрацію авторського права на твір, так і на використання такого об’єкта. Натомість у частині 2 статті 16 Закону було передбачено, що виключне майнове право на службовий твір належить роботодавцю, якщо інше не передбачено договором. Угодою про асоціацію між Україною з одного боку та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії та їхніми державами­членами з іншого боку (Угода про асоціацію), що в повному обсязі набрала чинності для України 1 вересня 2017 року, також визначено належність виключних майнових прав роботодавцю, однак лише стосовно такої категорії об’єктів, як комп’ютерна програма.

Колізія в нормах ЦК України та Закону зумовила неоднозначну судову практику. Зокрема, в рішенні Галицького районного суду м. Львова від 21 червня 2018 року у справі № 442/1405/18 суд послався на Закон як спеціальну норму й зазначив, що «фотографії, які могли бути зроблені позивачем під час виконання ним своїх трудових обов’язків, вважаються службовими творами, виключні майнові права на які належать роботодавцю позивача». Натомість у рішенні Апеляційного суду м. Києва від 20 червня 2013 року у справі № 22­ц/796/264/2013 викладено протилежну позицію: «Зважаючи на розбіжності норм щодо належності майнових прав, передбачених Цивільним кодексом України і Законом України «Про авторське право і суміжні права», до службових творів мають застосовуватися зазначені положення статті 429 ЦК України, оскільки він був прийнятий пізніше (з огляду на теорію права застосуванню підлягає нормативно­правовий акт, що прийнятий пізніше, оскільки вважається, що попередній (спеціальний) нормативно­правовий акт скасовано законом загальної дії)». Ця законодавча невідповідність норм значно ускладнювала бізнес­процеси й негативно впливала на інвестиційний клімат України, зокрема в ІТ­галузі. Роботодавці були вимушені додатково проводити переговори з працівниками та укладати договори про передання майнових прав інтелектуальної власності на твори кожного разу під час створення твору або його частини.

Зазначену невідповідність правових норм мали на меті вирішити автори поданих до Верховної Ради України законопроєктів про внесення змін до Закону, яких у поточному році було аж п’ять: № 5552, № 5552­1, № 5552­2, № 5552­3, № 5552­4. У кожному із законопроєктів по­своєму визначається належність або перехід майнових прав на службовий твір, деякими проєктами запропоновано окремо регламентувати належність роботодавцю майнових авторських прав на комп’ютерну програму та базу даних як особливий об’єкт авторського права (Прохорова Ганна «Творча колізія», «Юридична практика» № 31­32 (1232­1233) від 17 серпня 2021 року). Натомість, на щастя багатьох стейкхолдерів, без тривалого обговорення варіантів зазначених законопроєктів, десятків круглих столів та робочих груп Закон про «Дія. City» випередив п’ятірку законопроєктів про внесення змін до Закону і «добіг до фіналу» першим, принісши довгоочікувані зміни.

Отже, колізію щодо належності майнових прав на службовий твір нарешті було усунуто. Законом про «Дія. City» було внесено зміни до ЦК України та Закону. Положення про належність майнових прав роботодавцю було видалено із Закону України «Про авторське право і суміжні права». Натомість зазначено, що розподіл майнових прав на службовий твір визначається законодавством, якщо інше не передбачено договором між автором і роботодавцем. Згідно з новою редакцією частини 2 статті 429 ЦК України майнові права інтелектуальної власності на об’єкт, створений у зв’язку з виконанням трудового договору (контракту), належать працівникові, який створив цей об’єкт, та юридичній або фізичній особі, де або в якої він працює, спільно, якщо інше не встановлено ЦК України або договором. Тобто за загальним правилом, враховуючи останні зміни законодавства, майнові авторські права на службовий твір належать працівникові та роботодавцю спільно.

Водночас регулювання щодо майнових прав на комп’ютерні програми нині корелюється з частиною 4 статті 181 Угоди про асоціацію. За новою редакцією частини 3 статті 440 ЦК України майнові права на комп’ютерні програми та (або) бази даних, створені у зв’язку з виконанням трудового договору (контракту), належать юридичній або фізичній особі, де або в якої працює співробітник, який створив ці комп’ютерні програми та (або) бази даних, якщо інше не встановлено договором. Аналогічне регулювання належності майнових прав на комп’ютерні програми спостерігаються і в низці інших країн, таких як, зокрема, Німеччина, Франція та Китай.

Крім того, Законом про «Ді. City» також було доповнено регулювання належності майнових прав інтелектуальної власності на об’єкт, створений на замовлення. За частиною 2 статті 430 ЦК України майнові права інтелектуальної власності на об’єкт, створений на замовлення, належать творцеві цього об’єкта та замовникові спільно, якщо інше не встановлено договором або законодавством. А згідно з частиною 4 статті 440 ЦК України майнові права інтелектуальної власності на твір, створений на замовлення, належать замовникові, якщо інше не встановлено договором або законодавством. Аналогічне положення міститься в частині 2 статті 24 Закону про «Дія. City»: «Майнові права інтелектуальної власності на об’єкт, створений гіг­спеціалістом у зв’язку з виконанням гіг­контракту, належать резиденту «Дія. Сіті», який є замовником за таким гіг­контрактом, якщо інше не передбачено гіг­контрактом». Ще однією новелою є положення щодо належності майнових прав інтелектуальної власності на твір образотворчого мистецтва, створений на замовлення (крім твору, спеціально створеного як елемент програмного забезпечення), автору, якщо інше не встановлено договором або законом (частина 4 статті 440 ЦК України). Замовник набуває майнові права інтелектуальної власності на створений на замовлення твір відповідно до закону або договору в момент, наступний за створенням такого твору, якщо інше не встановлено договором. В аналогічний спосіб резидент «Дія. Сіті», який є замовником за гіг­контрактом, набуває майнові права інтелектуальної власності на твір, створений у зв’язку з виконанням гіг­контракту.

Останні зміни до ЦК України та Закону усунули давню колізію щодо належності майнових прав на службовий твір і твір, створений на замовлення. Тож неоднозначній судовій практиці має бути покладено край, а роботодавці й замовники творів інтелектуальної власності зможуть зайвий раз не перестраховуватись і забути про укладення додаткових договорів про передання майнових прав на твір.

Автори: Ганна Прохорова, Ірина Квасниця

Юридична Практика