Мистецтво перформансу та авторське право: шляхи перетину
З моменту придбання твору мистецтва,— наприклад, картини або скульптури,— покупець отримує у фактичне володіння матеріальний предмет і може на власний розсуд ним користуватися та розпоряджатися. Але чи можна ним володіти, коли йдеться про мистецтво перформансу? Більше того: чи є перформанс з точки зору авторського права твором у традиційному розумінні та як його захистити від копіювання й публічного відтворення іншими особами?
Як відомо, на сьогодні не існує єдиного узгодженого культурологічного чи юридичного визначення перформансу. У нього може бути сценарій, а може і не бути (більш вдале визначення для перформансу, — власне коли він без сценарію, — акціонізм); перформанс може бути спланований та підготовлений або, навпаки, бути (або здаватися) спонтанним; аналогічно, перформанс може бути трансльований у прямому ефірі, включати взаємодію з аудиторією— або відбуватися без участі аудиторії чи навіть самого митця. Проте, як правило, під перформансом розуміють дії митця і (або) залучених ним осіб відповідно до певного сценарію, спрямовані (безпосередньо чи опосередковано) на взаємодію із глядачем. Перформанс може також складатися із сукупності танцювальних елементів (рухів і поз, що становлять хореографічний текст), розташованих у певній послідовності з метою створення цілісного хореографічного образу в рамках єдиної концепції, з накладенням музичного супроводу або ж без нього.
Фіксація перформансу як обов’язкова умова його охорони
Для охорони того чи іншого об’єкту авторським правом необхідно, щоб твір був оригінальним (створеним творчою працею автора) та вираженим (зафіксованим) уматеріальній формі. Такою матеріальною формою стосовно перформансу можуть бути, наприклад, його відео- або звукозапис, фотографії, письмовий звіт, детальні хореографічні інструкції, пряма трансляція або хореографія вистави тощо. Досить часто перформанс включає в себе інші складові, захищені авторським правом, такі як музика, скульптура, фільм, картини чи фотографії. Утакому разі перформанс буде складним об’єктом, заснованим на сценарії, що включатиме в себе творчу працю автора (авторів) різного роду (літературний, музичний, хореографічний та інші твори осіб, які брали участь у створенні вистави як єдиного об’єкта) іхарактеризуватиметься цілісністю та взаємозалежністю форм, призначених для виконання.
Водночас багато творів перформансу є концептуальними та не закріплюються у матеріальній формі. Відтак, оскільки авторське право не захищає ідеї, концепції, стилі, способи чи техніки, такий перформанс не вважатиметься твором, на який поширюється охорона авторським правом. Для прикладу — перформанс Кріса Бурдена 1971 року «Постріл», в якому ліва рука художника була прострелена (за допомогою асистента) з відстані близько п’яти метрів. Багато хто відзначав, що метою цієї роботи було привернення уваги до війни у В’єтнамі та права американців носити зброю. Єдиний запис перформансу Бурдена — це серія фотографій, які, ймовірно, захищаються авторським правом. Однак сам по собі перформанс Бурдена, як певне дійство, засноване на сценарії, навряд чи буде захищений авторським правом, оскільки автор вигадав та реалізував таку ідею,— постріл з близької відстані,— котра, на щастя для голлівудських кінопродюсерів, не захищається авторським правом.
На відміну від Бурдена, інший відомий майстер перформансу Тіно Сегал активно займається забезпеченням охорони та захисту авторських прав на свої роботи. Перфоманси Сегала супроводжуються детальними хореографічними інструкціями та вказівками, танцювальною партитурою, відеоінструкціями, як мають рухатися виконавці перформансу. Можливо, саме через це роботи митця продаються за чималі кошти. Наприклад, вартість перформансу «Поцілунок», у якому два танцюристи цілуються, відтворюючи пози в однойменних творах Огюста Родена, Костянтина Бринкуша, Густава Клімта тощо, з правом здавання в оренду музеям складає від $ 85 000 до $ 145 000. Глядач, який вперше натрапляє на виконавців цього перформансу, спочатку сприймає їх за випадкову закохану пару і лише з часом починає вбачати хрестоматійні цитати з історії мистецтва, які Сегал переклав мовою пластики. На відміну від творів перформансу багатьох інших авторів, роботи Сегала демонструються, як і інші експонати, в галереї чи музеї упродовж усього часу роботи виставки.
Нарешті, важливо розуміти, що авторське право захищає лише оригінальні елементи, втілені у творі, саму форму вираження, а не ідеї, що стоять за перформансом або передаються за його допомогою. Згадаємо про всесвітньо відомий перформанс Марини Абрамович «В присутності митця» (2010) (англ. «The Art is Present») на виставці Музею сучасного мистецтва (англ. Museum of Modern Art; MoMA) у Нью-Йорку. Мисткиня сиділа за столом, а відвідувачам музею було запропоновано сісти навпроти і дивитись на неї. Абрамович, у свою чергу, дивилася на них. Не було обмежень за часом (крім часу роботи музею), що визначали, скільки часу можуть сидіти відвідувачі музею, і Абрамович виконувала цю роботу щодня протягом всього часу роботи виставки. Якщо навіть припустити, що весь твір Абрамович був записаний із деталізованою фіксацією всіх елементів, а відтак захищається авторським правом, навряд чи буде порушенням, якщо весь перформанс відтвориться, але не буде повторюватися іншим виконавцем точно так само. Іншими словами, взаємодія митця з аудиторією в музеї у спосіб, обраний Абрамович, є ідеєю мисткині, яка (ідея) авторським правом не охороняється. І лише у випадку, коли така взаємодія без дозволу авторки буде відтворена іншою особою у цілій та точній формі, вираженій у перформансі Абрамович, тобто скопійована змаксимальною точністю, можна твердити, що відбулося порушення.
Авторські права митців перформансу
Як відомо, фізична особа, яка своєю творчою працею створила твір, є його автором. З моменту створення твору автор наділяється немайновими та майновими авторськими правами. Серед особистих немайнових прав (англ. moral rights) виділяють право на авторство, право на ім’я, псевдонім, право на недоторканність твору тощо. Такі права є безстроковими і невідчужуваними, позаяк забезпечують зв’язок особистості автора з його твором. До майнових прав (англ. economic rights) належать: право автора використовувати твір на власний розсуд у будь-який спосіб, право дозволяти іншим особам використовувати твір, а також право забороняти його використання. Ці права діють упродовж усього життя автора та, згідно із чинним українським законодавством, 70 років після смерті автора, і можуть передаватися (відчужуватися) на користь іншим особам. Всі ці права дозволяють автору отримувати економічний зиск, комерціалізувати створювані автором об’єкти авторського права.
Центральним питанням для митців, пов’язаних із мистецтвом перформансу, єпитання про немайнове право автора— визнання за автором авторства на перформанс. Відомо, що знерідка це питання єнавіть важливішим, ніж використання будь-яких майнових прав інтелектуальної власності на перформанс. Якщо оригінальність перформансу не визнається на арт-ринку, цьому митцю буде важко продати та повторно виконати роботу як свою, особливо якщо вважається, що інший художник створив цю роботу першим. Більше того, відомо, що перформанс часто буває швидкоплинним, імпровізованим та не закріплюється у матеріальній формі. Відтак для митців перформансу плагіат та відсутність авторського визнання становлять особливі загрози: ціла історія спланованого та підготовленого перформансу може залишатися (ізазвичай залишається) невідомою, оскільки вона не записується абож записується за допомогою неповної документації та анекдотичних спогадів.
Питання захисту перформансу є досить складним у контексті законодавства про авторське право. На сьогодні розгляд спірних щодо збереження/порушення авторського права випадків покладено на судові органи, які одначе, не володіючи спеціальними знаннями в галузі мистецтва, часто доходять рішення на основі власних суджень, заздалегідь упереджених. Тому, оскільки авторське право захищає оригінальний твір лише у випадку його матеріального вираження, щонайменше при створенні перформансу необхідно приділити особливу увагу його фіксації.