Судова та позасудова практика щодо доменних спорів
Як відомо, свобода однієї людини розмахувати руками закінчується там, де починається ніс іншої людини. Певно, саме цим принципом керувався Європейський суд з прав людини, який ще у 2007 році дійшов висновку, що наявність в однієї особи права на використання доменного імені не може виправдовувати порушення нею прав третіх осіб на більш ранні торговельні марки й комерційні найменування (Paeffgen GmbH v. Germany, 25379/04).
Хай там що, а більшість доменних спорів в Україні пов'язана з кіберсквотингом, який полягає в недобросовісній реєстрації однією особою доменного імені, що повністю або частково відтворює торговельну марку чи найменування іншої особи. Водночас потрібно зауважити, що в цій категорії справ правовласники торговельних марок дедалі частіше обирають саме позасудову процедуру вирішення спорів.
Які ж переваги мають альтернативні способи вирішення доменних спорів порівняно з українськими судами? Пропонуємо з'ясувати на прикладі судових рішень, а також адміністративної процедури вирішення доменних спорів UA-DRP, яку розробила Всесвітня організація інтелектуальної власності (далі – ВОІВ) та яка діє в Україні з 2019 року для доменів .UA та .COM.UA, а з травня 2021 р. – також для низки регіональних доменів у зоні .UA (kiev.ua, if.ua, poltava.ua тощо).
По-перше, у разі звернення до Центру арбітражу та посередництва ВОІВ (Центр ВОІВ) позивачеві досить указати у скарзі спірне доменне ім'я та навіть не обов'язково достеменно знати повне ім'я й адресу відповідача (реєстранта доменного імені). У разі належного оформлення скарги та її подальшого прийняття Центр ВОІВ за потреби здатний самостійно встановити особу реєстранта за допомогою звернення до реєстратора доменного імені – такий механізм передбачено Правилами Політики вирішення спорів щодо доменних імен в домені .UA (далі – Правила .UA). А, звертаючись до суду, позивач має докласти чимало зусиль для встановлення особи відповідача (реєстранта) та отримання його персональних даних, що зазвичай приховані. Це значно ускладнює завдання й часто-густо змушує позивача подавати заяви про витребування доказів у реєстратора доменного імені (ухвала Деснянського районного суду м. Києва від 14.06.2021 р. у справі № 753/10285/20).
По-друге, єдиним відповідачем у процедурі UA-DRP є лише реєстрант спірного доменного імені. Ба більше, згідно з пунктом 3(b) (xiii) Правил .UA позивач у письмовому вигляді погоджується, що його позовні вимоги та засоби правового захисту щодо реєстрації доменного імені, спору або вирішення спору адресуються лише реєстранту доменного імені. Натомість під час розгляду доменного спору в суді звичною практикою є залучення як співвідповідача також реєстратора доменного імені, до якого спрямовують окрему позовну вимогу. Наприклад, у справі № 760/16940/20 Солом'янський районний суд м. Києва окремою резолюцією свого рішення зобов'язав реєстратора доменного імені припинити делегування доменного імені, у складі якого було використано торговельну марку позивача. Зрозуміло, що сама собою участь у процесі реєстратора може ускладнювати для позивача процес розгляду справи, адже виникає потреба в ширшому обґрунтуванні позовних вимог, підготовці додаткової відповіді на відзив, надсиланні копії документів більшій кількості сторін, реагуванні на більшу кількість заяв і клопотань тощо.
По-третє, у процедурі UA-DPR значною перевагою для позивача є автоматичне блокування спірного доменного імені після прийняття скарги Центром ВОІВ. Відповідно до пункту 4 (b) Правил .UA блокування відбувається на підставі запиту Центру ВОІВ до реєстратора доменного імені, що зобов'язаний здійснити блокування протягом двох робочих днів. Водночас реєстрант доменного імені отримує сповіщення про позов лише після застосування процедури блокування, тим самим втрачаючи навіть теоретичну можливість передати права на доменне ім'я іншій особі протягом розгляду спору. Заразом у судовому процесі позивачеві з метою блокування доменного імені на час розгляду справи доводиться звертатися з клопотанням про забезпечення позову та просити суд заборонити реєстратору доменного імені здійснювати його видалення чи передання іншому реєстратору (ухвала Господарського суду Дніпропетровської області від 29.10.2020 р. у справі № 904/945/20). У цьому контексті потрібно зауважити, що подібні заяви про забезпечення позову шляхом заборони здійснення операцій із доменним ім'ям суди задовольняють не завжди (постанова Київського апеляційного суду від 22.06.2020 р. у справі № 761/27041/19).
По-четверте, строки розгляду доменного спору Центром ВОІВ зазвичай не перевищують 60 – 80 днів із моменту прийняття скарги. Вражає, чи не так? Особливо порівняно зі строками розгляду таких справ українськими судами, які в окремих випадках тривали майже п'ять років (див. справу № 757/49191/16-ц). Додатково зауважимо, що згідно з Політикою вирішення спорів щодо доменних імен в домені .UA реєстратор виконує рішення Центру ВОІВ за умови, якщо протягом 10 робочих днів після прийняття вказаного рішення відповідач (реєстрант спірного доменного імені) не ініціює провадження проти позивача в судах України.
По-п'яте, особливістю вирішення спору за процедурою UA-DRP є можливість подання скарги українською, російською або англійською мовою, залежно від конкретних обставин реєстрації та функціонування доменного імені. Натомість мовою проваджень у національних судах є українська. Водночас розгляд доменного спору за процедурою UA-DRP, листування й обмін документами відбуваються в режимі онлайн, що є дуже зручним для сторін і їхніх представників. На жаль, можливості повноцінного вирішення спорів національними судовими органами в дистанційному режимі поки що немає.
ВИСНОВОК:
Отже, процедура вирішення доменних спорів як у судах, так і в арбітражних установах є доволі цікавою темою, актуальність якої в майбутньому тільки зростатиме. Проте вже сьогодні можна дійти висновку, що саме альтернативний спосіб вирішення доменних спорів набуватиме дедалі більшої популярності серед позивачів в Україні.