Цифрові валюти: нюанси правового регулювання
Фінанси є сферою, яка зазнає чи не найбільшого впливу руйнівних технологічних інновацій. Блокчейн, криптовалюти, P2P-перекази, краудсорсинг, мікроплатежі – від самих лише нових назв і понять та їх розмаїття голова йде обертом. Хоча й більшість фінансових нововведень стосується приватного сектору, проте національні банки вирішили не відставати й вивести на авансцену фінтеху цифрові валюти.
Що таке цифрова валюта
Цифрова валюта – це електронна форма наявних фіатних грошей, яку випускає центральний банк і яка може виконувати функцію законного платіжного засобу. Саме таке визначення можна дати, проаналізувавши розуміння цифрової валюти Європейським центральним банком, Міжнародним валютним фондом і Банком міжнародних розрахунків.
Краще зрозуміти суть цифрової валюти допоможе аналіз її ознак.
Електронна форма
Цифрова валюта існує в електронній формі, тобто значною мірою являє собою набір нулів й одиниць. Цим вона відрізняється від банкнот і монет та схожа на безготівкові кошти, криптовалюти й електронні гроші.
Як передбачено, цифрова валюта зберігатиметься в електронному гаманці, установленому на пристрої користувача, наприклад на смартфоні. Також буде можливість поповнити такий електронний гаманець заздалегідь, щоб мати змогу розрахуватися цифровою валютою там, де немає Інтернету.
Технологічною основою цифрової валюти можуть бути або традиційні бази даних, або ж технологія розподіленого реєстру (distributed ledger technology, DLT), більш відома як блокчейн.
Наявні фіатні гроші
Цифрова валюта є електронним відповідником уже наявної валюти. Е-гривня – це мила нашому серцю гривня в цифровій формі, а не нова валюта. Цифрова форма валюти посяде місце поряд із готівковою й безготівковою формами. Водночас одиниця цифрової валюти дорівнюватиме одиниці цієї ж валюти в інших формах. Так, одна е-гривня відповідатиме одній готівковій гривні чи гривні в безготівковій формі.
Прив'язка цифрової валюти до традиційних грошей робить її схожою з так званими стейблкоїнами – криптовалютами, курс яких прив'язано до традиційних валют (наприклад, Tether або Diem). Відмінність полягає в тому, що створювати цифрові валюти може лише центральний банк.
Випуск центральним банком
Емітувати цифрову валюту може тільки центральний банк. Ця ознака цифрової валюти відрізняє її від криптовалют. Майнити криптовалюту може будь-хто, тоді як емітувати цифрову валюту може лише центробанк. Емітувати е-гривню в разі її запуску буде тільки Національний банк України.
Виконання функції законного платіжного засобу
Цифрову валюту буде законодавчо вписано в наявний грошово-платіжний ландшафт. З огляду на закон вона буде обов'язковою для приймання до оплати товарів, послуг чи робіт.
Це чітко відмежовує цифрову валюту від криптовалюти, яка з урахуванням нещодавно ухваленого Закону України "Про віртуальні активи" не є та не буде платіжним засобом на території України.
Відмінність цифрової валюти від безготівкових коштів
Після аналізу ознак цифрової валюти постає запитання: у чому ж її відмінність від безготівкових коштів?
Чи є безготівкові кошти в електронній формі? Так, адже, загалом кажучи, вони являють собою лише запис у банківській базі даних. Чи є безготівкові кошти відповідником наявних фіатних грошей? Безперечно, за допомогою найближчого банкомата вони перетворюються на готівку. Чи випускає їх центральний банк? Знову так, адже це та сама валюта, випущена центробанком, тільки не в кишені, а на банківському рахунку. Чи виконують безготівкові кошти функцію законного платіжного засобу? Авжеж, бо розрахуватися банківською карткою чи смартфоном стає дедалі легше.
То в чому ж полягає відмінність цифрової валюти від звичайних безготівкових коштів? Відповідь – у платіжній інфраструктурі. Уявімо, що ми розплачуємося банківською карткою за продукти в супермаркеті.
Банк-емітент нашої картки спочатку взаємодіє з банком-власником POS-термінала. Списані з нашої картки кошти спрямовуються на рахунок продавця, який часто відкрито в іншому банку. Для цього відбувається міжбанківський переказ. До процесу також залучено платіжні системи на зразок Visa чи Mastercard, систему міжбанківських електронних платежів СЕП НБУ, а також – у разі оплати гаджетом – ще й такі сервіси, як Apple Pay чи Google Pay.
Зовсім інша ситуація з цифровою валютою. Якби оплата відбувалася за її допомогою, то кошти з цифрового гаманця покупця відразу було б спрямовано до такого ж цифрового гаманця продавця. Оскільки емітентом цифрової валюти може бути лише центробанк, то йдеться про рух коштів між рахунками, відкритими в одному банку.
Чому про них заговорили?
Цьому посприяла низка чинників. По-перше, бурхливий розвиток криптовалют і наміри великих корпорацій випускати власні криптовалюти (як-от проєкт Libra від Facebook) породили побоювання центробанків щодо втрати провідної ролі в монетарній політиці.
По-друге, розвиток технологій дає можливість осучаснити платіжну інфраструктуру та зробити її зручнішою для користувача. Доказом тому є поява необанків, зручних систем онлайн-банкінгу традиційних банків, сервісів на зразок PayPal, Venmo тощо.
Зрештою, у світі досі залишається величезна кількість людей, у яких уже є смартфон із доступом до Інтернету, але все ще немає банківського рахунка. Як передбачено, запровадження цифрової валюти зробить фінансові послуги доступнішими для цих людей.
Переваги цифрових валют
З погляду кінцевого споживача перевагою є підвищена надійність і здешевлення розрахунків.
Центральний банк, як емітент і зберігач цифрової валюти, завжди буде платоспроможним і не збанкрутує, на відміну від звичайних комерційних банків. Відповідно, кошти на рахунку центрального банку завжди захищено надійніше, ніж на рахунку в комерційному банку.
Усунення посередників із платіжних операцій має їх здешевити. Ідеться, зокрема, про транскордонні розрахунки, перекази між картками різних банків, зняття готівки в банкоматі іншого банку тощо.
Більше зиску від запровадження цифрових валют можуть мати центральні банки – недаремно ж вони є їх основними пропонентами.
Цифрова валюта є зручним інструментом монетарної політики. Емісію цифрової валюти можна здійснити в кілька кліків, що набагато швидше, ніж вплив на грошову масу за допомогою облікової ставки чи, наприклад, придбання державних боргових зобов'язань. За такого сценарію центробанки посилюють свою роль у монетарній політиці, відбираючи вплив у комерційних банків.
Ще однією перевагою цифрової валюти є легкість її обліку або, інакше кажучи, повна відсутність анонімності. Кожна одиниця цифрової валюти може мати свій унікальний ідентифікатор (аналог серійного номера на банкноті), що робить можливим відстеження її руху. Прихильники цифрових валют стверджують, що це полегшить боротьбу з корупцією та відмиванням коштів, одержаних незаконним шляхом.
Нарешті, цифрові валюти можна певним чином "програмувати". Наприклад, центробанк може випустити цифрову валюту з певним строком придатності, що стимулюватиме споживача витратити її якомога швидше, і в такий спосіб стимулювати економіку. Або ж цифрову валюту можна запрограмувати так, щоб її було витрачено лише на придбання певних товарів чи послуг. У цьому разі цифрову валюту можна використовувати, скажімо, для виплати цільової соціальної допомоги та бути впевненим, що кошти не буде витрачено інакше.
Крім того, певні авторитарні країни виявляють інтерес до цифрових валют, оскільки вони перебуватимуть в абсолютно новій екосистемі, відмінній від системи традиційних валют. У новому світі цифрових валют роль комерційних банків, платіжних систем, інших посередників буде набагато меншою. Відповідно, цифрові валюти можна буде використовувати для уникнення процедур фінансового моніторингу, уникнення санкцій чи зменшення залежності від найбільших світових валют, що використовують у міжнародних розрахунках.
Недоліки
З погляду кінцевого споживача, певно, головний недолік цифрової валюти полягає у відсутності анонімності. У країнах із нестійкою демократією це може мати наслідком державне стеження за опозиціонерами, активістами та іншими неугодними, а також використання одержаної фінансової інформації для їх переслідування.
Можливість програмування цифрової валюти так, щоб її було витрачено на придбання визначених товарів/послуг у конкретних продавців/постачальників, у корумпованих країнах може призвести до фаворитизму бізнесів, наближених до влади.
З погляду ж центробанків ризики широкого поширення цифрових валют полягають у покладенні на центробанки невластивих їм функцій роботи з громадянами, а також у потенційному зниженні ліквідності комерційних банків через відтік із них коштів населення на користь цифрової валюти.
Сьогодні доводиться констатувати, що досить обмежені переваги цифрових валют не перевищують ризиків від їх запровадження, а також величезних витрат на створення відповідної інфраструктури. Не дивно, що переважна більшість країн наразі лише обережно вивчає можливість запровадження цифрових валют. У певному вигляді це було реалізовано у Венесуелі, Тунісі та Сенегалі – країнах, які важко назвати взірцевими економіками.
Правове регулювання в Україні та світі
В Україні, США та країнах Євросоюзу цифрові валюти жодним чином законодавчо не врегульовано. Законодавці й центробанки поки що досить обережні в легалізації цифрових валют головним чином через непередбачуваність наслідків і потенційно величезні витрати, необхідні для створення відповідної інфраструктури.
Якщо ж цифрові валюти відвойовуватимуть собі місце під сонцем, то законодавці постануть перед необхідністю врегулювання низки критично важливих питань: ідентифікації користувача цифрової валюти, установлення лімітів на розрахунки, здійснення фінансового моніторингу, дотримання банківської таємниці; визначення ролі комерційних банків, платіжних систем та інших провайдерів фінансових послуг в екосистемі цифрової валюти тощо.
ВИСНОВОК:
Цифрові валюти є порівняно новим явищем і не мають правового регулювання як в Україні, так і в розвинутих країнах. Законодавці й регулятори у США та країнах Євросоюзу поки що лише обережно вивчають потенціал цифрових валют й оцінюють ризики від їх запровадження. Найімовірніше, найближчим часом цифрові валюти не зможуть витіснити традиційну готівку й безготівкові кошти та матимуть обмежену сферу використання.